Байдужість страшніша за ворожу кулю

Спонукою до написання цієї статті стала трагічна історія, яка трапилася у Коломиї. Вона оголила нову для нашого суспільства, але дуже гостру проблему – психологічної та соціальної реабілітації вояків АТО. Війна на Донбасі триває вже майже рік, але вирішувати цю проблему ні державна, ні місцева влада так і не береться. Ця бездіяльність призводить до трагічних наслідків.

24 січня у своїй коломийській квартирі в повній самотності помер 38-річний учасник АТО Руслан Свирид. Чоловік був мобілізований до війська у липні минулого року. Службу проходив у 24-й механізованій бригаді з Яворова. 17 жовтня на Луганщині потрапив під артилерійський обстріл, внаслідок якого зазнав важких поранень, зокрема, отримав забій головного мозку. Довго лікувався у військовому госпіталі, після чого отримав місячну відпустку для реабілітації. Перед самим Новим роком із госпіталю він повернувся додому – у Коломию.
Байдужість страшніша за ворожу кулю

Руслан був розлучений, тому жив сам. Судячи з усього, після повернення з АТО впав у депресію. Шукав з неї вихід і таки знайшов… але не найкращий. 24 січня він помер. Його бездиханне тіло лежало у пустій квартирі кілька днів, поки його не виявили сусіди. Поховали учасника АТО також без зайвого пафосу. Ховав добровольця його двоюрідний брат. Від держави, яку він захищав, та рідного міста був лише вінок… На більше не спромоглися. На пораненого та самотнього учасника АТО ні міська влада, ні соціальні служби уваги не звернули. Жодного разу до нього ніхто не зайшов, не поцікавився, як він себе почуває і чи чогось потребує.

Як виявилось, це не одиничний трагічний випадок, а загальна проблема. Держава байдужа до долі своїх захисників після війни. Це підтверджує інший боєць АТО із Коломиї Микола Капланчук. Він, як і Руслан, служив у 24-й бригаді, також отримав важкі поранення. Два дні, стікаючи кров’ю, із розтрощеним тазом та простреленими ногами пролежав у канаві попід дорогою. Знайшли його випадково. Після того він переніс десяток операцій. Зараз Микола вдома, у Коломиї, і чекає на чергову операцію. «Як тільки я приїхав до Коломиї, - каже Микола, - з міської ради подзвонили до моєї дружини і сказали, що зайдуть провідати. З того часу ніхто не заходив і більше не дзвонив – ні психологи, ні соціальні працівники, ні представники влади. Вся допомога йде від волонтерів та знайомих. Зокрема, мені дуже допомагає громада села Мишин, звідки я родом. Вони мене підтримують і морально, і матеріально. Для лікування, наприклад, зібрали біля 100 тисяч гривень. Як би моя доля склалася без їхньої підтримки, навіть не уявляю», - підсумував Микола.

Заступник міського голови Коломиї із гуманітарних питань Ігор Граділь виправдовує байдужість влади до вояків АТО відсутністю професійних психологів. «Люди, які повертаються із зони АТО, безперечно, потребують підтримки. Однак із ними повинні працювати професіонали, військові психологи. Таких фахівців у нас зараз немає, але у цьому напрямку ми працюємо. Нещодавно прийшов лист з ОДА із вказівкою шукати людей, які поїдуть у Київ на спеціальні курси», - каже пан Граділь. «Крім того, - продовжує заступник міського голови, - ми не маємо повної інформації про учасників АТО, про те, коли вони повертаються із зони АТО. Для того, щоб якось із ними працювати, потрібно, щоб вони до нас звернулися, повідомили своє місце проживання».

Втім, причиною бездіяльності та байдужості місцевої влади до учасників АТО є не тільки відсутність психологів. Це лише маленька частина проблеми. Глобальною проблемою є відсутність комплексної державної програми соціальної та психологічної реабілітації учасників АТО. Поверненням солдатів, яким довелося перенести важкі поранення, бачити розірвані тіла своїх товаришів чи побувати у полоні, до повсякденного життя ніхто не займається. Як вони увійдуть у мирне життя, як облаштують свою долю, залежить від них самих та їх близьких. Скоро із лав ЗСУ будуть демобілізовані 50 тисяч чоловік, які рік провели в окопах зі зброєю в руках під постійними обстрілами, і якщо держава не займеться вирішенням питання їхньої реабілітації, ми отримаємо величезну соціальну проблему і джерело соціальної нестабільності. Таких випадків, як вибух біля Івано-Франківського пренатального центру, може бути десятки.

У зв’язку із цим в Україні потрібно негайно прийняти державну програму соціальної та психологічної реабілітації учасників АТО. Ця програма повинна зобов’язати як центральну, так і місцеву владу вживати комплекс заходів, які допоможуть учаснику АТО позбутися жахіть війни і влитись у мирне життя. Це може бути як проста розмова із психологом, вияв уваги з боку міської, районної чи обласної влади чи участь у якомусь патріотично-виховному заході у школах. Варіантів тут багато.

Крім цього, ми повинні забезпечити гідне суспільне місце людям, які повертаються з війни. Це і надання їм земельних ділянок, і виділення на пільгових умовах кредитів, і фінансування будівництва житла, і створення робочих місць, у тому числі для інвалідів-учасників АТО тощо.

Нам треба добре зрозуміти, що люди, які воюють в зоні АТО, жертвують своїм життям та здоров’ям заради того, щоб усі інші могли спокійно займатися звичною для себе справою. Вони жертвують своїм життям, сім’єю, дітьми, щоб цим не жертвували інші. Тому наш обов’язок – підтримувати їх усім, чим можемо.

Віктор ФІТЬО, Галицький кореспондент

Читайте також:

- Франківський "Кремінь" Дебальцівського плацдарму (Фото)

- 11 поранених бійців з Прикарпаття потребують нашої допомоги!

- В Пісках поранили бійця з Прикарпаття

13 Лютого 2015, 15:18
Версія для друку Iнтернет-видання "Паралелі"
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Loading...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Політика:

Резервісти 128 бригади повернулися з навчальних зборів (Відео)
Сьогодні Івано-Франківськ відзначає День Героїв (Програма)
Франківський осередок Української Галицької Партії обрав новий керівний склад (Фото)
На Прикарпатті завершилися антитерористичні навчання (Фото)
У Коломиї обрали керівника міськрайонного суду (Фото)