Світло і харизма: Друзі та колеги згадують екс-вокаліста "Перкалаби" Андрія Федотова

2 квітня не стало Андрія "Федота" Федотова – музиканта, колишнього соліста гурту "Перкалаба" і засновника музичного проекту "Ґоґодзи Ґанскі". Причиною смерті артиста став серцевий напад. Йому було 48.

До 2013-го року Федотов був фронтменом івано-франківського гурту "Перкалаба". Формація з’явилась 1998-го, у її музиці від почтаку поєднувалися реггі, ска та гуцульське етно.

Світло і харизма: Друзі та колеги згадують екс-вокаліста "Перкалаби" Андрія Федотова

Учасники "Перкалаби" називали її "оркестром радості і щастя", точно передаючи ту енергетику, якою ділилися під час концертів.

Разом із "Перкалабою" Федотов записав шість альбомів і виступав у клубах України та Західної Європи. Останні роки він був солістом гурту "Ґоґодзи Ґанскі", чия музика також мала в основі карпатські мелодії.

Етно-панки записали альбом, виступали в українських і польських містах. Останній концерт гурту відбувся 17 березня в Києві. Невдовзі "Ґоґодзи Ґанскі" мали їхати з туром до Польщі.

На прохання УП.Культури друзі та колеги загадують Андрія Федотова і називають улюблені пісні в його виконанні.

Олег "Мох" Гнатів, продюсер Familia Perkalaba

Він був Світлим. У Світло і повернувся. Дядя Бог деколи проявляє нетерплячість до тих кого дуже любить. Тому і забирає рано. А те, шо Бог його любить, було видно всім. І не образишся на нього. Прийдеться терпіти і пробачити.

Марко Галаневич, музикант гурту "ДахаБраха"

Однозначно один з найхаризматичніших співаків сучасності. Від Федота йшла неймовірно потужна дика енергетика. Здавалось, навіть щось надлюдське було присутнє в цьому чоловікові на сцені. Ми багато разів перетиналися на фестивалях, декілька разів робили спільні виступи. З "ДахаБрахою" зробили кавер на нашу улюблену пісню "Любові поклик ау уа". В день смерті Федота, 2 квітня, ми мали виступати в місті Мінеаполіс в штаті Міннесота, і давно запланували заграти цю пісню для місцевої публіки. Нічого не виголошуючи і не коментуючи, заграли її більше для себе. І для нього.

Ярема Стецик, дизайнер, художник, співзасновник "Перкалаби"

Знайомство. Перша серія. 1980-й рік. Я заїжджаю в новий будинок. По сусідству сім’я класна, і старший пацанчик – це Андрій. Мені п’ять, йому тринадцять-чотирнадцять. Якось почали дружити. У нього з’явились колонки, і він слухав музику. Голосно. Моє ліжко було біля їх квартири, і я цілими ночами слухав теж. Він був меломан. Зараз я фільтрую музику, ну, тисячі пісень слухаю – а тоді це були мільйони.

Світло і харизма: Друзі та колеги згадують екс-вокаліста "Перкалаби" Андрія Федотова

Потім в дорослому віці я заставив його щось з того знайти, він дивувався. Alphaville, попсова група, але одна з пісень була така, як у Rolling Stones – "Я буду льотчиком, мама" у нас на цьому самому ритмі. В смаках почали сходитися десь уже в 1990-х. Я просто по-сусідськи запропонував: "давай, Федот, може, щось робити". Ми пристрелювалися, придумували акорди, я його вчив грати, десь рік так провели в ентузіазмі. Тоді ми придумали "АУ" і "Bormenzal", "Горрри!" – це вже була наша третя пісня, і ми усвідомили, що ми ансамбль. І все життя ми їх грали практично в першому варіанті.

З новими музикантами було проблемно. Цимбали з’явилися після першого успіху, у нас на "Червоній Руті", я вважаю, це вже був успіх. До того вже знайшли барабанщика. Один хеві-металіст – з ним було найважче, бо в нас бували невдалі концерти, і він просто лишав палички і виходив, і ми лишалися з Федотом удвох продовжувати програму. Ну я його, звичайно, любив за цю прямоту.

Потім запросили тубача. Фісгармонія, що в мене дома стоїть. Цимбаліст наш дивився нас в залі і казав, що це єдина група у Франківську, що можна працювати. А потім з Серьогою познайомилися на похороні. І потім "Перкалаба" у вас в лісі на "Шешорах".

Я не знав формату, але було дуже добре: вогнище, барабани… Тоді вже була "Корівка" – геніальна пісня, на одному акорді. "Льотчик" на двох, і після того, як він нам вдався, ми подумали – давай взагалі на одному.

На старті, коли ми грали музику якусь не свою, він не те що би критикував, він просто виходив: "це хлам, чуваки, помиляйтесь, але робіть своє". Якби він був слабший в цьому, багато пунктів були би просто на порядок слабші.

Він не допускав, коли ти стаєш схожим на щось. Користувалися в "Перкалабі" такими ходами, але свідомо – опа, робим цитату. Але якщо не видно, що це цитата… по-любому, його заслуга в перкалабських піснях, що ми взагалі забороняли, блокували чужі ідеї.

З ним дуже чітко було видно, що, по-перше, є плече, на яке ти можеш спертися, і по-друге, точно розумієш, що ти для себе кайфуєш. І знаєш, що з ним можна поговорити і він не просто скаже "ай, кайф", він точно скаже "слухай, ми там в одному місці, коротше, були в унітаз".

Він постійно був у живому робочому режимі, він відчував команду. Коли фігачить барабанщик, ми маємо право помилятися. І в нас команда розділялася: в тих, хто не провокує, були чорні футболки, а ті, які чують себе, що вони звьозди, були в тому, що вони визвіздять.

Ми з ним постійно говорили про те, що не може бути музика цікава сама по собі, що музика – це привід для якогось кайфу. Говорили про те, що людина це найбільша цінність в музиці. Голос не голос, очі не очі, що людина найцікавіша – в ній найбільший рок-н-рол закладений.

Катерина Бабкіна, письменниця

В мене все ще є зелений чай, тоненькі, гострі, довгі листки – він колись після виступу в Києві розповів мені про цей чай, що він бадьорить і очищує, а потім, наступного разу, через кілька місяців, привіз і сам чай. Добрий був і пам'ятав про людей, пам'ятав, що важливо – це люди. Я іноді пила його, цей чай – він і правда очищує і бадьорить. От нещодавно переїхала на нову квартиру і знайшла знову банку з цим чаєм і знову п'ю. Не дуже гарно сказати - він залишився в моєму житті, як чай, тому скажу просто – він залишився в моєму житті.

Оля Михайлюк, художниця

Був в Україні такий фестиваль, Шешори, який починався в гуцульському селі з такою назвою. Ми з друзями його вигадали. Потім він виріс, став проводитися в різних точках країни, змінив назву на АртПоле. Але одне в ньому не змінилося – у фіналі завжди грала "Перкалаба". Грали по три-чотири години, під ранок всі просто падали трохи перепочити.

Це завжди був політ (який насправді треба досить ретельно готувати). Одного разу "Перкалаба" пройшлася всіма Шешорами з великим рожевим слоном, з дудками й піснями, і так вийшла на сцену. Кілька пісень – і почалася страшна злива.

Світло і харизма: Друзі та колеги згадують екс-вокаліста "Перкалаби" Андрія Федотова


Так було прикро, що зіграли лиш півпрограми, і так хотілося ще й ще... Я готова була розплакатися, але з’явився Федот: "розовый слоник, ты извини, в жизни бывают серые дни". І ми плакали вже від сміху.

***

Тої зими я жила в Варшаві. День був дуже важкий, отже мала сумніви щодо концерту ввечері. Але ж "Перкалаба"! І організовує прекрасний Бен Коуп, який має овочевий оркестр, що виконує пісні "Перкалаби" на морквах, кабачках і кавунах. Пішла.

Концерт затримали, бо наші грали з поляками (в кнайпі, ясно, всі хотіли подивитися матч) і... виграли 4:0. Федот казав тоді, що сьогодні він має бути крутіший за Міка Джаггера.

Почав він з того, що заспівав: ПРО ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ – ПРО ЛЮБОВ (полякам, які програли 4:0)! Якщо знаєте, який після цього починається кач, то зрозумієте, про що я.

Після кількох годин танців в тобі не те, щоб втоми не лишається, в тобі взагалі нічого, крім любові, не лишається. Стіни в залі після концерту були мокрі. І знову всі-всі були щасливі.

***

Цей концерт був в Одесі навесні. Ми з друзями робили там проект: п’ять п’ятниць – п’ять концертів. "Перкалаба", звичайно ж, була прекрасна!

Після концерту ми поїхали на море. А потім – хто пити, хто – спати, а хто – просто гуляти весняною нічною Одесою. Останні – це ми з Федотом. У нас була пляшка сухого червоного, але не було коркотяга.

Федот просив про допомогу то у нічних таксистів, то у сонних продавців нічної шаурми, просто у перехожих. На його усмішку не можна було не відреагувати. Всі починали усміхатися у відповідь й намагатися відкрити ту пляшку найнесподіванішими методами.

Так ми прогуляли до ранку. Птахи в старих будинках часто живуть під балконами – в шпаринах роблять собі гнізда. Ранком були дзвони на Соборній площі й багато-багато птахів в небі.

Від цієї площі розходиться п’ять вулиць в різні боки. Не чотири, а п’ять. Чи, може, сходяться. В небі літали чайки. Тобто дивишся в небо, але знаєш, що море поруч.

З улюблених пісень, мабуть, льотчик, бо: "Я зорi дiставав руками, Ну а коли, З неба руку дав, то Я пiшов не впав, Я мрiяв лiтати роками".

Руслана Хазіпова, актриса театр "Дах", артистка гуртів Dakh Daughters і "Перкалаба"

Федот – брат, вчитель, віщун, артист ... Людина вільна від нарікань і невдоволень мирським життям, від того світла думкою і щира душею. Пісня "Горрри", то є справжній gutzul roots!

Ми всі знаємо, що життя може вельми контрасним, проте він завжди казав, що щасливий, чого і нам всім бажаю!

Григорій Семенчук, поет

Вперше побачив Федота наживо у 2009 році під час їх концерту у Львові. Тоді, я ще не був знайомий з "Перкалабою" особисто, і мене вразила його енергетика і харизма.

Він – з тих фронтменів, які "захоплюють" зал, ще до того, як починають співати і "відпускають" його лише на останньому акорді.

Чи то від енергетики, чи від надміру алкоголю, а мабуть і через те і через те, в той вечір я втратив свідомість прямо під сценою. Дякуючи Ростиславу Шпуку і Олегові "Моху" Гнатіву, мене відкачали, але оце перше знайомство з "Перкалабою", я не забуду ніколи.

Вже пізніше, пощастило організовувати і їздити разом з хлопцями на концерти до різних міст. Попри всю його "демонічну" сценічну поведінку, я побачив, що в житті це надзвичайно щира, добра, а головне – співчутлива людина.

Чомусь, згадую як він любив поспати в багажнику легендарного "перкалабівського автобусу". Також згадую його трепетне ставлення до сина – це чудовий приклад для наслідування кожному батьку.

Його надихала природа – завжди радувався краєвидам навколо, де б ми не були – під Одесою на Арт-Полі чи в дорозі на Луцьк чи Закарпаття.

Ми не були дуже близькими друзями, але його образ залишився надзвичайно довершеним і звістка про раптову смерть була для мене шокуючою, бо востаннє розмовляли нещодавно – 24 квітня.

Мої друзі з Чехії мали намір організувати концерт "Ґоґодзи Ґанскі" в Брно. Він дзвонив і дякував за контакт з ними. Був повний сил і натхнення у голосі – казав, що мають багато виступів і сподівався, що ми десь перетнемося на пиво найближчим часом.

Не хочу вірити, в те що його не стало і знаю, що Андрій буде вічно жити з нами у своїх піснях і мільйонах спогадів. І впевнений – він точно знайде там свою сцену і свою аудиторію. Спочивай з миром, любий Федот.

Вікторія Трофименко, режисерка

Мы не были аж друзьями-друзьями, это было творческое знакомство, но все что связано с "Перкалабой", это очень мистически.

Там Мох такой. Я, по сути, испытала, какое-то внутреннее сходство. Они вроде доступны, но это поверхностно, а на самом деле это не так, ты еще стань своим. Такая волчья инициация. Они к тебе присматриваются, а потом или принимают безоговорочно или нет.

Было это и в Федоте, настоящесть, душевность такая почти терапевтическая. Проведенное с ними время, такой особенной теплой, человечной зарубкой в памяти.

Андрей (Федот) ведь еще кроме того что Музыкант очень талантливый был, был еще очень хорошим отцом. Вот это, наверное, самая горестная потеря, помимо того, что ушел очень талантливый Музыкант.

Юрій Журавель, музикант гурту OT VINTA, карикатурист

Він був справжнім відірваним придурком. Остання зустріч була давно. Ще до війни. Коли я організовував їм концерт у Рівному.

Пам’ятаю на наступний день у ресторані під відкритим небом. Він зтягнув з себе всю одежу і стрибнув у декоративний басейн, чим викликав шок у всіх відвідувачів. От таким і був. Ну і разом колись змагалися у пілотному мистецтві на REDBULL-FLUGNAG.

Ростислав Шпук, фотограф

Федот жив, не створюючи тиску, пройшов, ніби не торкаючись землі. У разі ускладнень волів самоусунутись, ніж настоювати, просто підвисав, поки проблема не самоліквідується. Це за винятком стосунків з музикою: всю дорогу йшов саме на неї, спочатку як меломан, потім як автор. Оволодів інструментами і голосом в далеко не юнацькому віці, це було усвідомлене хрещення, вибір віри не за спадковістю.

Для мене улюблений його час – це період "пошуку коровкі", коли вони з Мохом сприймались як одне ціле. Цей союз протилежностей складався у щось незбагненно-привабливе, що сприймається як "гуцульський магічний реалізм": Федот – завжди зі своєю внутрішньою драматургією, у Моха натомість – ніби внутрішній триллер, і в сумі їхнє поєднання дало довготривале road-movie, яке цікавезно було спостерігати, кому пощастило – спостерігати зсередини.

В бесконечних дорогах Федот засинав одночасно із заведенням двигуна, Мох переважно не спав більшість ночі, бадьорячи водія, контролюючи шлях. Він, точний, логістичний і логічний, впевнений тримав у голові всі комбінації, відповідав за зовнішній шар, за випромінювання. Федот – за вогонь: він емпіричний, завжди поза числами, пом’якшуючий, з сумнівами в голосі, якими робив місце для позиції співбесідника.

Сцена була його біосферою, де можна розгерметизуватись, змінювався і проживав кілька різних життів за сеанс. Але в такому потягу до сцени не було марнославства, поза нею уникав камер й інтерв’юерів. Маючи популярність, не користувався популярністю, сприймав її як побічний продукт свого існування, шлак.

Просто те, що вмів тільки він – не передаш через аудіо, це були вистави з придуманими ним танцями – для тіла, очей, нот. Таку можливість давав лише живий виступ, екстрасенсорика не діє в запису. І зараз він піднявся на найвищий подіум, його смерть – продовжений сценічний вихід.

Виразно про Федота говорить, наприклад, такий момент: якщо в розмові комусь доводилось про когось негативно висловлюватись – він виключався. Якщо більшість співрозмовників при цьому бере лоскотливий азарт – його ніби брав сум.

На це хочеться орієнтуватись, друзі – це взагалі завжди орієнтири. Можеш з ними місяцями не перетинатись, але так чи інакше вони впливають, їхні смаки самі тримаються в твоїй голові, і обираючи рішення і напрямки ти якось, явно – не явно, але орієнтуєшся на якісь з них. Федот був дуже "колективний" друг. На жаль, всіх зібрав тільки похорон.

Показово, що в той день погода не дослухалась до всіх можливих прогнозів і замість цілоденного дощу від ранку до кінця дня стояло сонце, тримало короткий рукав до вечора: це Федот почав впливати звідти.

Читайте також:

- Військові патрулі виявляють порушників і шахраїв (Відео)

- E-декларація заступника мера Івано-Франківська Білика: новенький авто та понад 1 млн. грн. доходу на родину

- У Ворохті ями на дорозі засадили деревами: громада вимає провести обіцяний ремонт (Фото)

07 Квітня 2017, 8:30
Версія для друку Iнтернет-видання "Паралелі"
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Loading...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Культура:

Зведений військовий оркестр НГУ зіграв у середмісті Івано-Франківська (Відео)
Карітас влаштував випускний бал для дошкільнят (Фото)
Тарас Прохасько: Більшість книг не набагато кращі за змістом, ніж телешоу
У Снятині затвердили проект пам'ятника "Героям Небесної Сотні" (Фото)
Діти з Донеччини відпочивають у Верховині (Фото)